Вихованці за допомогою вихователя дійшли висновку, що правила поведінки потрібні для того щоб, входити в контакт з різними за віком дітьми, налагоджує з ними активну взаємодію, усвідомлювати свої можливості, дотримується норм спілкування. Виявляти інтерес і прагнення брати участь у будь-якій спільній справі (грі, продуктивній діяльності), ділиться своїм досвідом, уміннями, знаннями, підтримує загальну для всіх мету діяльності. Домагаєтися визнання себе іншими дітьми, прагнути бути доречною, бажаною у спілкуванні, грі тощо.

Етична бесіда «Подорож по країні ввічливості»

Призначення: Даний конспект заняття призначений для вихователів старшого дошкільного віку

Програмне зміст: виховувати культуру спілкування хлопчиків і дівчаток, виховувати у хлопчиків бажання захищати дівчаток, допомагати їм, а дівчаткам дякувати хлопчиків за надану послугу; формувати у дітей розуміння того, що ввічливість є важливим складовим якістю вихованої людини; розвивати мислення, пам'ять; використовувати складнопідрядні речення, відповідати на запитання вихователя поширеними пропозиціями.

Матеріал: квитки на автобус, 2 великі ілюстрації із зображенням гарного і поганого вчинку, маленькі ілюстрації (хороших і поганих вчинків) на кожну дитину, два конверти (один з синім колом, інший з червоним колом), мотузка (для гри), папір, фломастери, магнітофон.

Хід заняття:

- Хлопці, сьогодні ми з вами відправимося в подорож по країні «Ввічливість».

- Як ви думаєте, кого можна назвати ввічливою людиною? (Ввічлива людина той, який говорить ввічливі слова, здійснює добрі вчинки, ввічливо звертається з проханням, вміє дякувати, допомагає товаришу).

- На якому виді транспорту можна відправитися в подорож? (відповіді дітей).

- Правильно, молодці! Я пропоную відправитися в подорож на автобусі. Зараз ви будете називати ввічливі слова, а я буду давати вам квитки на автобус. (Вихователь стежить, щоб ввічливі слова не повторювалися).

- Всі отримали квитки, рассаживайтесь відправляємося у подорож (Звучить музика).

I зупинка «Хороші - погані вчинки»

- Хлопці, фотограф прислав нам фотографії, давайте їх розглянемо спочатку розглядаємо дві великі ілюстрації).

- Що ви бачите на фотографії?

- Як ви думаєте, чому тут поганий (чи хороший) вчинок?

- Як би вчинили ви?

- Візьміть по одній фотографії маленького розміру, розгляньте уважно їх і кожен із вас розповість, який вчинок хороший чи поганий у нього зображений на фото. (Діти розповідають).

- Хлопці, у мене два конверти - один (з синім колом) покладемо фотографії з поганими вчинками, в інший (з червоним колом) - з гарними.

- Я думаю, що ми з вами будемо робити добре і не будемо погано.

- Їдемо далі (музика).

II зупинка «Майбутні чоловіки»

- Скажіть, як ви розумієте «Хлопчики захисники дівчаток»?

- Захищати - не значить з кимось битися.

- Підняти дівчинку, якщо вона впала.

- Пропустити дівчинку в дверях.

- Поступитися їй місце в автобусі.

- Запропонувати свої рукавички, якщо у неї замерзли руки.

- Допомогти їй нести сумку і т. д.

- Женя нам прочитає вірш:

Хлопчики і дівчатка-

Все у нас рівні,

Тільки пам'ятати

Хлопчики про

Одному повинні:

Дівчатка слабкіше їх,

Можуть і пищати,

І повинні їх

Хлопчики

Хоробро захищати.

- Вирушаємо далі в дорогу (музика).

ІІІ зупинка «Ігрова»

Рухлива гра «Калюжа»

Йду, йду, йду дружка собі знайду,

Йдемо, йдемо, йдемо дружка собі знайдемо.

Ай, гу, гу, гу,

Не кружися на лузі.

На лузі-то калюжка

Голова запаморочиться.

Ой, вода! Ой, вода!

Оце біда! Так біда!

Стриб, скік, стриб, скок!

Стрибав, стрибав і скакав

Прямо в калюжу потрапив!

- Хлопчики у нас справжні лицарі! Допомогли дівчатам вийти з калюжі.

- Поїхали далі (музика).

IV зупинка «Поганий настрій»

- Хлопці, давайте уявимо, що у Каті поганий настрій. Як ми зможемо їй допомогти не бути сумним?

- Можна сказати їй добрі слова;

- комплімент;

- розсмішити;

- піднести сюрприз;

- посміхнутися;

- подарувати подарунок;

- заспівати веселу пісню, прочитати веселий вірш;

- намалювати веселе що-небудь.

- Я роздам вам листочки паперу, а ви за допомогою фломастерів намалюєте веселі обличчя. Підніміть настрій собі та друзям. (Діти малюють веселі обличчя, а вихователь пропонує їх подарувати один одному).

- Хлопці, тепер ви знаєте, що таке ввічливість? Ввічлива людина? (відповіді). Будьте завжди ввічливі. Ви молодці!

- Займайте місця в автобусі, вирушаємо з країни «Ввічливість» у свою групу.

Казка про Михайлика та Горе-лихо

Казка про правила поведінки

Йдуть уроки, в школі тиша,

Всі за партами сидять,
Та порушив тишу Міша,
Бо спізнивсь хвилин на п’ять.
І урок перериває,
Двері різко відчиня.
Дітям дуже заважає
Хлопець мало не щодня.
А зайшов, не привітався,
Через клас увесь побрів.
Хоч би що! Ще й усміхався,
А тоді за парту сів.
На уроці розмовляє,
То він булочку жує,
То записки розкидає,
То дівчаток часом б’є.
І не може посидіти
Він спокійно п’ять хвилин.
Я скажу вам щир, діти,
Добре, що такий один.
А, як дзвоник залунає,
На перерву час іти.
Він на партах вже стрибає,
Почина когось трясти.
То потягне за косичку,
То з перил по сходах мчить,
То розбризкає водичку
Й стрімголов кудись летить.
То він дошку розмалює,
То вазони поскида.
Каже він, що так жартує,
Ну, не хлопець, а біда!
То книжки порозкидає,
Дітям зошити порве,
То стілець візьме зламає —
Так у школі він живе.
Принесе у школу карти,
То із кактуса шпички,
То ножем поріже парту,
Порозв’язує стрічки.
То він крейду розкидає,
То стрибне на когось вмить.
Неспокійну вдачу має,
П’ять хвилин не посидить!
Косинцем когось штрикає,
А лінійка в нього — спис!
То він циркуля виймає,
З ним біжить кудись униз.
Приладдя шкільне ламає,
Б’є й штрикає ним усіх.
Він таке заняття має:
Комусь — горе,
Хлопцю ж — сміх!
І не думає хлопчина,
Що скалічить він когось.
Ох, погана він дитина,
Плакать би не довелось...
Як з таким хлопчиськом жити?
Збунтувались діти враз.
Хто захоче з ним дружити?
Всі стомились від образ.
Перестали розмовляти,
Мов Михасика й нема.
Хоче слово він сказати,
А кругом — стіна німа.
Він до того, він до цього
Підійде поговорить,
Та тікають всі від нього,
Не бажають з ним дружить.
Та не журиться хлопчина,
Він ще бігає, кричить.
Але ж є якась причина,
Що не хочуть говорить?
«Ой, ці мамочкіни діти,
Що не хочуть гратись з ним!
Відвертаються сердито,
Він покаже їм усім!
Зараз він їх розштовхає,
Гей! Ану з дороги! Брись!»
Але хто це піднімає
Хлопчака й несе увись?
Що з’явились в нього крила?
Та ніяких крил нема...
Це якась незрима сила
Підняла його й трима.
Раптом в школі стало тихо,
Діти всі завмерли вмить.
Величезне Горе- Лихо
З хлопчиком малим стоїть.
В щупальцях його тримає,
Аж під стелю підняло
І назад не відпускає,
Потім враз, як загуло!
«Ти чого тут бешкетуєш?
Що у світі ти один?
Ти чого дітей травмуєш,
Чий такий поганий син?
Заберу тебе з собою,
В ріг баранячий скручу!
Або розтопчу ногою,
Або правил я навчу!»
Діти всі стояли тихо,
Охопив усіх їх жах.
Здоровезне ж Горе-Лихо
Виростив малий хлопчак.
Раптом все, як закрутилось,
Полетіло сторчака,
Горе-Лихо підхопило
Й дуже стисло хлопчака.
Діти злякано дрижали,
Бо не знали, що робить.
Всі, як вкопані стояли,
Але ось, дзвінок дзвенить,
Всіх до класу закликає...
Діти тихо розійшлись.
Горе-Лихо десь літає
І несе Михася ввись.
Вже й уроки закінчились,
Всі розбіглись по хатах.
І затихли в школі кроки,
Та лишився жити страх.
А, як зовсім споночіло,
Спати все живе лягло,
Горе-Лихо прилетіло
Й хлопця в школу принесло.
Стало, бідного, лякати,
Грати в піжмурки взялось.
Правил почало навчати —
Треба ж з ним робити щось!
Хлопець звівся з переляку,
Сам не знає, що робить.
От би виламать гілляку
Й Горе-Лихо те прибить...
А воно його лякає,
Так, що хлопець ледь не вмер.
Горе-Лишенько кусає
Ще й питає: «Як тепер?
Що подобається, друже,
Як тебе лякають, б’ють?
Щось веселий ти не дуже,
А тебе вже й вдома ждуть...
Але поки не прозрієш
І не станеш мудрим ти,
Й правил всіх не зрозумієш...
Не пущу тебе, прости...»
І взялося знов лякати,
Підкидати вгору, вниз,
Гострим кактусом штрикати
І чіпляти за карниз.
Колобком його котити,
Терти хлопцем по стіні...
Він же мусить зрозуміти
Всі ці правила шкільні!
А саме тряслось від сміху,
Як і хлопець теж, колись.
«Ой, спинися, Горе-Лихе,
Я благаю, зупинись!
Зрозумів свою провину,
Вивчу правила шкільні.
Чуєш? Ні одну дитину
Я в житті не скривджу! Ні!»
Горе-Лихо зупинилось
І схилилось, мов в журбі...
Ніби й менше враз зробилось:
«Що ж, повірю я тобі...
Вчи, а я тут почекаю
І від тебе — ні на крок!
Бо таких, як ти, я знаю —
Це вже пройдений урок!
Вчи. А як усе розкажеш,
То додому відпущу.
Ти зайдеш і тихо ляжеш...
А як — ні, то знов провчу!
Бо твоє я Горе-Лихо,
Ти щодня ростив мене.
І поводься в школі тихо,
Аж тоді біда мине.»
Ніч пливла, усе мовчало,
Хлопець правила вивчав.
Горе-Лихо засинало,
Він додому почвалав.
А, коли зайшов у хату,
То батькам все розказав,
Та й пішов тихенько спати.
Так до ранку і проспав.
Як послало сонце світло,
Ранок росяний устав,
Серце хлопчика розквітло,
Зовсім іншим хлопчик став.
Він зібрав книжки до школи,
В хаті линув тихий сміх.
Як ні разу і ніколи
Він прийшов раніш за всіх.
З усіма дітьми вітався,
Вчителів усіх вітав.
На перервах гарно грався
І нікого не чіпав.
На уроках не сміявся,
Дітям він не заважав.
За задачу зразу взявся
І найперший розв’язав.
Не кричав, не лінувався,
Краще всіх він став писать.
Дуже хлопчик помінявся,
Став серйозний, не впізнать!
Дні ішли, літа минали,
Дуже всіх Мишко любив.
І тепер всі в школі знали —
Він за правилами жив.
З того часу вже ніколи
Він не бивсь, не ображав.
Закінчив успішно школу
І чудово жити став.
Все скінчилось мирно й тихо.
Десь поділось з серця зло.
Здоровезне Горе-Лихо
Щезло, наче й не було!